Городищенський хлібокомбінат


Заснований:  1859
Закритий: 1997
Хронологія назв:
  • Городищенський хлібокомбінат
  • Городищенський пивзавод
  • Пивоваренный заводъ аренд. А.М.Чудновскій и І.Ш.Животовскій
Історія:

1859 – в Городище основан пивоваренный завод

1887 – завод жены действительного статского советника Екатерины Андреевны Балашевой произвел 22,8 тыс. дал пива при 12 рабочих

1900-е – завод арендовали Чудновский А.М. и Животовский И.Ш.

1914 – очевидно, выпуск пива был прекращен из-за сухого закона. В дальнейшем завод сушил овощи, грибы, выпускал консервы.

1960 – введен в эксплуатацию «Городищенський пивзавод», основанный на базе дореволюционного завода

1971 – мощность завода составляла 400 тыс. дал пива

1983 – сварено 396 тыс. дал пива

1992 – завод введен в состав объединения «Городищенське споживче товариство», а позже отдан на баланс предприятия «Городищенський хлібокомбінат»

1997 – прекращен выпуск пива

2014 – со слов хозяина завода оборудование давно вывезено на металлолом, здание  куплено в полуразрушенном состоянии. Сейчас здесь находится компания, занимающаяся газовым оборудованием. Дореволюционные подвалы хорошо сохранились

www.gulikbeer.com.ua

 

        Городищенський пивзавод успішно працював із 1960-го по 1997 рік. Підприємство забезпечувало до 80 % надходжень районного бюджету, адже тоді виробництво пива було державною монополією.

        На початку ХІХ ст. за містком на березі Вільшанки була ґуральня, що переробляла зерно на спирт, який потім везли до Росії. Подібних ґуралень по Україні було безліч. Наприкінці століття ґуральню перевели в Байбузи, де вона отримала назву Олександрійський спиртозавод. У Городищі на її місці відкрили броварню (назва походить від німецького слова bier – пиво). Пиво було мало рентабельним, тому виробництво здавали в оренду євреям. За це на рахунок власниці маєтку графині Балашової надходила додаткова 1 тис рублів на рік. Дві хати колишніх орендарів стоять і зараз. Завод варив 15 тис відер пива на рік, яке тут же і розходилося. У 1917 році орендарі за безцінь спродали свої будинки і втекли від погромів. На місці броварні зробили заготівельну контору Горлівського відділу робітничого постачання. Тут солили огірки та помідори, квасили капусту, сушили узвар, виготовляли безалкогольні напої, зокрема славнозвісну “Фіалку”. У 1954 році виробничі приміщення згоріли при загадкових обставинах. Заготконтора переїхала на нове місце, а згарище стояло порожнім до 1959 року.

        Тоді держава виділила кошти на будівництво нового пивзаводу. Очолив будівництво та став першим директором Михайло Кельманович Богуславський. До війни підробляв звичайним їздовим – перевозив пасажирів із вокзалу. Він не мав освіти і технічної грамоти, ледве міг розписатися, але був прекрасним керівником і талановитим організатором. За його господарювання завод був на підйомі – створювалися нові робочі місця, виготовлялося високоякісне пиво.
 
         Потім директором був Анатолій Варфоломійович Рахальський, який продовжив добрі традиції підприємства. Тоді пиво з Городища вважалося найкращим в Україні, адже чітко дотримувалися технології виробництва, бродіння тривало 30 діб. Це був справжній живий напій без барвників і консервантів, який треба було спожити упродовж семи діб. Потім директорами працювали Іван Григорович Антоненко, Андрій Гнатович Тканко, Володимир Дмитрович Гудзь, Анатолій Олексійович Степанов, Валерій Миколайович Биба.
 
        – Проектна потужність підприємства була 400 тисяч декалітрів на рік, – розповідає багатолітній головний технолог пивзаводу Емма Родіонівна Берко. – На території заводу пиво виготовляли і значно раніше. Якось ми знайшли кілька фігурних пляшок з написом: ”Завод графа Браницького”. Спочатку ми робили пиво бочкове, в магазинах його качали насосом. В бокали інколи потрапляли тріски, що викликало справедливі нарікання споживачів. Тоді провели технічне переоснащення підприємства, поставили лінію по розливу пива в пляшки. З нас почали вимагати збільшити обсяги випуску готової продукції. Термін бродіння довелося звести до 15 діб. Різко збільшили об'єми, але втратили якість. Виготовляли 3 тисячі пляшок на годину. За зміну виходила 21 тис пляшок. Переважно це було ”Жигулівське”, але також робили ”Українське”, ”Донецьке”, ”Рижське”, ”Ячмінний колос”. Відправляли пиво в магазини району, у Смілу, Корсунь, Черкаси, Новомиргород, Кагарлик. Деякий час возили на Чернігів – доки там не побудували свій завод з чеським обладнанням.
 
        На Гороищенському пивзаводі працювали 70 осіб. Чимало городищан любили прийти на завод і по-знайомству придбати каністру нефільтрованого пива.
 
        Занепад пивзаводу почався у 1985 році, коли стартувала всесоюзна антиалкогольна кампанія. У 1994 році в Городище приїхав якийсь австрієць і попросив продати йому завод, запропонував бізнес-план. Але підприємство продали районному споживчому товариству. Останнім директором був Михайло Давидович Ройтман, який згодом емігрував до Німеччини. Підприємство загинуло через загальну економічну кризу. У 2000 році завод викупив майже за 20 тис грн. місцевий приватний підприємець. Обіцяв облаштувати лінію для розливу мінеральної води та солодких напоїв. Насправді дороге обладнання з нержавійки порізали на металобрухт. Зараз територію вже колишнього заводу використовують кілька приватних фірм. Про городищенське пиво давно забуто, але термін “пивзавод”, як назва мікрорайону, ще довго залишатиметься на устах жителів міста.
 
З книги Володимира Чоса ”Городище: велика історія маленького міста”. – Черкаси, 2011
 
На фото:
Територія пивзаводу праворуч за мостом через річку Вільшанку. Фото 1943 року.
 

 

Фотографії заводу: